17 вересня відзначається свято найвідважніших, незворушних і рішучих людей в нашій державі – рятувальників!

     Щодня ці сміливі чоловіки приходять на допомогу, щодня здійснюють справжні подвиги, а в житті залишаються скромними, навіть сором′язливими людьми, які скупими чоловічими фразами поділилися зі мною тим, що на душі.
      Знайомтеся, Володимир Васильович Гемук – старший пожежний рятувальник 33 ДПРЧ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області. Народився на Хмельниччині, потім родина переїхала до Казахстану, де прожили 14 років, а потім доля привела до Марганця. Саме тут Володимир після армійської служби влаштувався на АТ «МГЗК», а у душі бажання бути рятівником зростало з новою силою. І коли у 2008 році Володимир Гемук прийшов за покликом серця у пожежну частину, з′явилося відчуття душевної гармонії. – Наша робота, – рятувати життя, - з гордістю розповідає мій співрозмовник, - і не важливо - чи це людина, чи тварина.
      Навички під час ліквідування пожеж у рятівників відпрацьовані досконало. Запам′ятався Володимиру випадок, коли пощастило врятувати 5-річного хлопчика, а дідуся, на превеликий жаль, не вдалося. І кожна така втрата відбивається у серці рятівників, а кожне врятоване життя - завжди додає особливого змісту в роботі цих відважних людей.
Щасливий випадок, як вважає мій наступний співрозмовник, привів його у 2000 році до пожежної частини. Командир відділення 33 ДПРЧ Владислав Анатолійович Сафонов. Свого часу хотів влаштуватися на роботу до АТ «МГЗК», однак, колись, ідучи повз пожежну частину, вирішив круто змінити свою трудову долю. І жодного разу не пошкодував про це.
      - Наша професія – небезпечна, психологічно важка, відповідальна,- розповідає Владислав,- випадків багато було. У день буває по 18 викликів. Запам′яталося, коли горіла квартира на 5-му поверсі, літня людина вийшла на балкон. Вже прогоріли балконні двері, а до квартири були броньовані. Потрібно було дуже швидко прийняти рішення… Людину я витяг на собі. Ще одне життя було врятоване.
      Дружина Владислава Ольга зазначає, що 2000 рік був роком здобуття для родини Сафонових. Адже саме цього року знайшлася для Владислава доленосна професія, а також зустрілася жінка, яка є берегинею родинного вогнища.
     - Складно морально, – зазначає дружина, - коли бачиш пожежну машину, яка мчить на виклик, чуєш сирену, серце завмирає…
Тому і цінують ці чоловіки, як і всі їх колеги, підтримку рідних людей і зберігають відданість своїй професії, яка стала долею. З професійним святом вас, шановні рятівники!